Школа №6

На околиці старовинного Бердичева е школа. Не одне покоління наших земляків відвідувало цю затишну і гостинну оселю. Багато колишніх учнів взяли в життєву дорогу знання і досвід разом із споминами про неї. Ці згадки однаково приємні, теплі, бо переносять у найкращу пору життя, дитинство і юність. Спогади про школу, вчителів, Друзів гріють душу в хвилини відчаю і допомагають долати щоденні труднощі.

Не тільки дзвоники і дитячі голоси чули ці стіни. Війни, перевороти, соціальні експерименти впливали на долю школи та її вихованців. Історія нашої школи - це історія нашого міста, області, країни, її життєвий шлях не був легким і рівним.

Насамперед історія школи № 6 тісно пов'язана з історією нашого легендарного міста Бердичева, яке відоме далеко за межами України.

Містечко Бердичів наприкінці xix і на початку xx століття фактично стало одним з найбільших міст України. Після Києва та Одеси Бердичів займав третє місце за кількістю населення (за даними перепису 1897 року в місті проживало 85 тис, чоловік), хоча за статусом залишалось повітовим містечкам Київщини. В цей період рівень розвитку освіти в містечку значно зріс порівняно з xviii ст. На початку xix ст. вже діяла гімназія, в 1825 р. засновано 4-класне училище, з 1829 по 1845 р.р. діяло парафіяльно-духовне училище, і 1850 р, було відкрито перше, а в 1860 р. - друге єврейське училище 1-го розряду. Для навчання дітей з заможних сімей відкрились кілька гімназій (Капронович, Усаневич), казенна чоловіча гімназія, казенне єврейське двокласне училище (1896 р.), міське комерційне училище (1904-1910 р.р,), а також діяли 3 церковно-парафіяльні, торговельно-професійна школи, ряд приватних шкіл (Литвака, Шварцмана, Бройде, Вальнштейна-Фінкельштейна (жіноча). Для навчання дітей небагатих ремісників євреї відкрили Талмуд-Тору та десять хедерів.

Згідно з реформою 1 січня 1864 р. в Російській імперії засновувалися земства - виборні органи місцевого самоврядування. Вони відігравали позитивну роль у піднесенні рівня народу. У земському самоврядуванні брало участь все населення, яке мало земельну власність. Від них шляхом самообкладання кожної десятини землеволодінь надходили і кошти для різноманітної діяльності земств. У 1912 р. на кошти земської управи на одному з пустирів Бердичева спорудили училище. Керував будівельними роботами виконроб Астраханцев Олександр Парфенович. У наступному році учні і вчителі училища посадили каштанову алею, яка й зараз прикрашає шкільне подвір'я. Першим директором був Крук Прохор Опанасович, Першими вчителями - Сатінсон Марія Давидівна, Бойко Анна Феофілівна, Яшинський В'ячеслав Феофілович, Ящинська Марія Абрамівна. В училищі було 5 класів - три початкових і два середніх, в яких навчалося 150 учнів. Працювало 7 вчителів. Учні носили форму: шинель, костюм сірого кольору, картуз з кокардою, пояс з великою мідною пряжкою. В училищі організовували карнавали, працював драматичний гурток, а хором керував сам директор Крук П. О, Після Жовтневого перевороту земське училище було реорганізоване в трудову школу 8-річку. В роки хаосу та анархії громадянської війни школа продовжувала працювати, наскільки це було можливим. Через місто проходили армії ворогуючих сторін, мінялись влади, а школа була розташована біля головної дороги, що з'єднувала Житомир з Бердичевом, поряд була залізнична станція. Залишились свідчення старожилів смт. Гришківці, колишніх учнів школи, що пам'ятають перехід дивізії М. Щорса через Бердичів. Загін Овсяникова захопив територію школи і 6 гармат, які розбили денікінський панцерник, що прямував з Козятина на Житомир. Тоді ж в школі розмістився спостережний пункт і лазарет богунців. У липні 1920 р., під час радянсько-польської війни, в приміщенні школи був спостережний пункт 11-ї дивізії Першої кінної армії' С. Н. Будьоного, де бував і сам командарм (в радянські часи школа носила його ім'я). Кілька класних кімнат перетворили на кімнати для поранених бійців, а заняття для школярів проходили у будинку на території шкірзаводу. Після уроків учні разом з вчителькою Ящинською М, А. доглядали поранених, влаштовували їм концерти. Начдив Морозов Ф. М. наказав бійцям зняти з трофейного ешелону піаніно і передати школі. Багато років цей інструмент австрійської фірми “Юліус фусті” зберігався в школі. Під час німецької окупації вчитель музики Ґудзь В. С. переховав його в інше місце, Нині ця реліквія зберігається в місцевому краєзнавчому музеї. В 30-ті роки в одному приміщенні були дві школи: українська № 11 та польська № 12. Діти навчались у дві зміни. Школу відвідуввало 500 учнів, працювало понад 25 вчителів на чолі з директором Томашевським Казимиром Йосиповичем, у майбутньому учасником Великої Вітчизняної війни, Героєм Радянського Союзу.

В 1931 році був перший випуск 7-х класів обох шкіл. З 1933 року школа стала повністю українською, а з 1938 - почала переростати в середню. В 1934-39 р.р колектив школи очолював Нишпорський Гордій Захарович, а згодом - Винокур Ася Мойсеївна. В довоєнні роки вчителями працювали Ґудзь Володимир Степанович, Довгалюк Валентина Миколаївна, Грінберг Абрам Наумович, Грабар Ніна Ксенофонговна, Май Юлія Петрівна, Колткевич Марія Олександрівна.

Навесні 1940 р. почалася добудова 2-го поверху школи, але війна і окупація зруйнували всі плани.

У червні 1941 р. був перший випуск 23-х учнів 10-го класу, Випускники зустрічали світанок, а на кордоні вже точилися бої, бомби падали на міста і села. Наступного дня юнаки пішли в військкомат, але на фронт взяли не всіх. Ті, кого записали добровольцями, потрапили до авіаційного училища. Не повернулися з фронту Власенко Іван, Зінюк Володимир, Кобченко Микола, федченко Василь.

5 липня 1941 року німецькі бомби руйнували наше місто, а 7 липня ворожі війська окупували його. Фашисти перетворили школу на стайню і складське приміщення, знищили весь інвентар.

В січні 1944 року Бердичів звільнили, а школа була в напівзруйнованому стані. Учні і вчителі очистили приміщення, частину вікон замурували, бо не вистачало скла. Без парт, підручників, зошитів почалося навчання. Учні і вчителі самі заготовляли дрова. Група педагогів школи нагороджена медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні”.

Минали роки... Піднімалась з руїн країна, оживала і мінялась школа. В 1947 році добудували 2-й поверх, у 1954 році на пришкільній ділянці заклали сад із Погребищенського селекційного розсадника, Побудовано столярну і слюсарну майстерні, придбано нові меблі, обладнано навчальні кабінети, В одному з травневих номерів місцевої газети “Радянський шлях” за 1954 рік була опублікована замітка лаборанта фізичного кабінету Ружицького В. Й. про недільник по прокладанню водопроводу в середній школі № 6. Водопровід вели від солодовенного заводу до школи, силами 500 учнів та батьків за день було прокладено 300 м труб, викопано близько 1000 м' грунту. В 1962 році була газифікована. Цього ж року вона відсвяткувала своє 50-річчя. За цей час відбулося 24 випуски. В післявоєнні роки педколектив очолювали директори: Матіящук Олексій Оксентійович, Кондратюк Іван Васильович, Десятко Микола Терентійович. 33 роки, з 1964 по 1997 рік, на цій посаді самовіддано трудився Бойко Анатолій Олексійович.

Школа відома своїми педагогами. Панамарчук В'ячеслав Олександрович, Гулевич Ірина Пилипівна, Бей Людмила Василівна, Городиська Людмила Мар'янівна, Городиський Борис Степанович, Кудряшов Микола Петрович, Сапожніков Йосип Прокопович, Соколова Марія Гнатівна, Пушкарук Тамара Яківна, Длугаш Фелікс Адамович, Зіняк Розалія Кайтанівна, Мітгарц Йосип Володимирович, Стражник Григорій Миронович, Городиський Петро Степанович, Олійник Олександра Семенівна, Халан Віра Василівна, Міщук Ніна Потапівна, Ружицька Таїса Іванівна, Минчук Ніна Антонівна, Недашківська Марія Омелянівна, Бачинська Олександра Никифорівна - це ті, хто відбудовував школу, віддав їй не одне десятиліття свого життя, творчу наснагу, сили.

Школа № 6 має свої давні і славні традиції Завжди на високому рівні було і залишається здійснення патріотичного і національного виховання учнів. Не одне десятиліття в школі діяла кімната бойової і трудової слави, яка вважалася шкільним музеєм. Постійно працював гурток юних слідопитів, потім - дослідників рідного краю. Під керівництвом вчителів Халан В. В., Бачинської О, Н., Бей Л. В., Пушкарук Т. Я. учні готували і проводили екскурсії, збереглися багатющі матеріали, які зібрали члени туристичного гуртка. Після повернення з екскурсій вони виготовляли альбоми. Цікаві матеріали, присвячені поїздкам до Москви, Мінська, Ленінграда, Одеси, Києва, Севастополя, Волгограда, Бреста. Юні слідопити загону “Пошук” підтримували постійні зв'язки з видатними людьми, колишніми випускниками школи. Залишились матеріали переписки з династією танкістів Міхеєвих з Ульяновської області. Всі 9 синів і батько стали танкістами і воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Учні Бердичівської школи № 6 дбайливо доглядають могили Д. І, Михеева та його найменшого сина Петра, які загинули в боях за м. Бердичів, а також могилу лейтенанта Леоніда Дружиніна, який загинув недалеко від території школи при звільненні міста. З рідними лейтенанта з Йошкар-Оли довгий час тривала переписка. її вів загін учнів, що носив його ім'я.

В шкільних архівах зберігаються матеріали про легендарного випробувача літаків Ю. І. Піонтковського, листи контрадмірала 0. Г, Яроша, директора музею військово-морського флоту в Ленінграді, спогади колишнього командира танкової бригади, Героя Радянського Союзу Перегуди П.У,

Окрема сторінка історії нашої школи - це діяльність і творчість лаборанта Ружицького Володимира Йосиповича, Жителям міста він відомий

-ж громадський кореспондент, активний дописувач газети “Радянський шлях” та “Радянська Житомирщина”, член правління міської організації товариства охорони пам'яток історії і культури. В 1949 році Володимир Йосипович молодим юнаком прийшов в школу № 6, де пропрацював до 1994 року, аж до виходу на пенсію. Ця скромна, інтелігентна людина залишила після себе великий творчий доробок. Його перу належать розвідки з історії рідного краю, біографії наших славних земляків, зарисовки з історії школи.

Перша публікація про школу з'явилась у місцевій пресі в серпні 1949 року. Це була інформація про похід юних туристів по річці Гнилоп'ять до Райковецького городища. З того часу Ружицький В. Й. регулярно писав про свята і будні школи № 6, дбайливо охороняючи та примножуючи її історію,

На все місто славилась школа своїми навчально-дослідними ділянками, загальна площа яких становила 1,5 га, крім того, нараховувалось ще 18 колекційних ділянок, парники та кролеферма. Разом з учителем біології Гулевич І. П. учні вирощували рослини, які культивувались в нашій області, і заклали спеціальну колекційну ділянку, де культивувались незвичні для нашої місцевості культури. Багато років самовіддано працювала в школі вчителька біології Городиська Людмила Мар'янівна, яка керувала клубом “Ромашка”. В клубі працювали секції квітникарів, зоологів, анатомів-фізіологів. Юні біологи були призерами міських та обласних олімпіад.

Шороку залишають школу випускники... В різні роки із школи вийшло багато відомих в майбутньому людей: Герой Радянського Союзу льотчик-випробувач Піонтковський Ю. І., Герой Радянського Союзу, полковник Перегуда П. І., інженер-полковник Волощук І. Д., контр-адмірал Балтійського флоту Ярош 0. Г., комбриг танкових військ Піорунський І. Д., відомий юрист співробітник Генеральної прокуратури Коляда В. І., артист Київського оперного театру Леонід Корбут, співак, диригент республіканського оркестру Микола Палій, фізик-атомник Жигун В. М.

У 1981 році відбулася зустріч випускників 1941 року. До рідної школи з'іхалися гості з різних міст - Львова, Одеси, Москви, Рівного Кременчука, Коломиї. Прибула з Одеси і їхній колишній класний керівник Валентина Миколаївна Довгалюк. Вона робила перекличку своїх учнів, як. сиділи за партами в 1941 році. Першим за списком був Я. Волощук. Його біографія - це звичайна, дуже схожа на всі інші доля людей тогс покоління. В роки війни воював в партизанському загоні, має бойові нагороди. В мирний час закінчив сільськогосподарський інститут, аспірантуру, став кандидатом наук. До виходу на пенсію працював начальником територіального управління землевпорядкування та меліорації РРФСР в Москві.

Випускники вшанували хвилиною мовчання своїх колишніх вчителів Козлюка Г. Ф., Ґудзя В. С., Сенюка П. Г. та однокласників, які загинули у війні з фашизмом.

Плине невблаганний час... Щороку зустрічає наша школа дітвору. Нині тут працює дружній і творчий колектив вчителів-однодумців на чолі з молодим директором Кока Л. В. В нашому колективі трудяться педагоги різних поколінь. Вчителі старшого покоління Недашківська М. 0., колишній директор Бойко А. 0., Осадчук С. 0., Рудас В. І. Високий рівень педагогічної майстерності демонструють вчителі вищої категорії Гамецька 3. І., Рибак 0. С., Шевченко В. М., Рудас В. І. їхні вихованці - часті призери міських та обласних олімпіад. Кваліфіковану методичну допомогу надають педколективу заступники директора Плугар Л. М., Самонова 0. І., Шпортун В. 0.

Вже 20 років працює в школі вчителька музики Комашня Н. В., незмінний керівник дитячого хору і ансамблю, організатор багатьох міських та пісенних свят. Повернулися в рідну школу колишні випускники, а нині вчителі Станіславська Л. В., Ковтун Т. Е., Басюк Н. А.

В школі створена психологічна служба. Підтримуються постійні зв'язки з шефами міста - солодовенним заводом, типоофсетною фабрикою, м'ясокомбінатом та комбінатом хлібопродуктів.

Традиційно на високому рівні ведеться військово-патріотичне виховання учнів. В 1998 році створено спортивно-технічний клуб ТСОУ загальноосвітньої школи № 6 при Бердичівській автошколі ТСОУ. Учні 8-11 класів займаються у спортивних секціях та беруть участь у різноманітних заходах разом з курсантами автошколи. Вчитель фізкультури та ДПЮ Лавренов 0. В. підтримує постійні зв'язки з викладачами автошколи та обмінюється досвідом.

Протягом багатьох років в школі вивчається народознавство. Вчителі-мовники Недашківська М, 0., Рибак 0. С., Еверт Т. Е. разом з учнями вивчають народні звичаї, побут, традиції українського народу та відтворюють їх у святах і обрядах.

В 1998 році в школі засновано історико-краєзнавче товариство “Бердич”. Заступник директора з виховної роботи Шпортун В. 0. та педагог-організатор Данилюк Т. М. розробили програму діяльності товариства. Члени товариства - вчителі та учні, які займаються краєзнавчо-пошуковою роботою.